Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - важкий психічний стан, що виникає в результаті подій, що повторюються, що надають надпотужний негативний вплив на психіку людини. Травматичність події тісно пов'язана з відчуттям власної безпорадності через неможливість ефективно діяти у небезпечній ситуації.
При ПТСР протягом більше місяця після психологічної травми зберігається група характерних симптомів, таких як психопатологічні репереживання (флешбеки), уникнення того, що може активувати спогади про травму, нічні кошмари та високий рівень тривожності. Іноді мають місце дисоціативні реакції та амнезія (відсутність спогадів про подію, що травмує). Симптоми ПСР можуть з'явитися як відразу після травми, так і через багато років після події, що травмує.
ПСР може призвести до виникнення таких проблем, як:
-
депресія;
-
генералізоване тривожне розлад;
-
панічні атаки;
-
адикції;
-
суїцидальна поведінка;
-
агресивність.
У дітей та підлітків клінічна картина ПСР залежить від віку.
Тяжкість ПТСР значно варіюється. При легкій формі ПТСР зберігається здатність до хорошого функціонування у професійній сфері та у сфері міжособистісних відносин. У найважчих випадках пацієнт зовсім не здатний нормально функціонувати; його стан виглядає як хронічне психічне захворювання. Іноді такі пацієнти одержують діагноз шизофренія.
ПТСР може виникнути у будь-якої людини у будь-якому віці, але у більшості людей після психотравмуючих подій ПТСР не розвивається. Ризик виникнення ПТСР залежить від тяжкості травми, контексту ситуації, психологічної та біологічної (у тому числі генетичної) схильності людини.
ПСР призводить до порушень функціонування мозку, нервової та ендокринної систем та іноді може мати негативний вплив на фізичне здоров'я людини.
Механізм запису травматичної інформації у пам'яті істотно відрізняється від такого при звичайних подіях. У цьому випадку відбуваються значні порушення у нормальній схемі обробки мозком вхідної інформації. В результаті надалі те, що хоча б віддалено нагадує подію, що травмує («тригер»), буде автоматично (на рівні умовного рефлексу) викликати негайну захисну реакцію всього організму, іноді без осмислення на рівні свідомості того, що відбувається і своєї реакції на нього. При цьому повторне переживання травматичного спогаду сприйматиметься як реальна небезпека, що має місце «тут і зараз», а не в минулому. Через особливості збереження інформації про травму у структурах мозку травматичні спогади (на відміну від звичайних спогадів) з'являються незалежно від бажання людини, часто у формі флешбеків чи нічних кошмарів. При цьому неможливо зусиллям волі перестати думати про подію. Травматичні спогади не змінюються завдяки надходженню нової інформації. Наприклад, у момент події людина могла думати, що загине. Надалі він розуміє, що він живий і поза небезпекою, але при активації травматичного спогаду він знову відчуває сильний страх, наче йому загрожувала смерть.
Навіть якщо ніщо в поточній ситуації не нагадує травми, організм продовжує перебувати у стані хронічного стресу. Часто на рівні підсвідомості людина сприймає кожну нову ситуацію як схожу на первинну травму. Він може несвідомо відтворювати ті захисні реакції, які мали місце на момент первинної травми. З цієї причини його захисні реакції стають негнучкими та неадекватними в нових умовах. Постійно підвищена активність емоційних центрів мозку пригнічує роботу свідомої частини мозку — це ускладнює контроль над емоціями та заважає людині використовувати логіку для аналізу ситуації.
Лікування ПСР включає гіпнотерапію та іноді застосування психофармакологічних препаратів. Часто застосовується поєднання різних терапевтичних методів, оскільки ПТСР є складним розладом, який проявляється одночасно на психологічному, біологічному та соціальному рівнях. Лікування може бути повним, але іноді окремі симптоми стають хронічними. Позитивним ефектом ПТСР іноді буває особистісне зростання у період відновлення після травми.
Статистичні данні
Психологічна травма призводить до розвитку ПСР приблизно 25—35 % випадків. Приблизно 60% людей, які пережили травму, продовжують страждати від значних симптомів ПСР через рік після травми. Передбачається, що загалом по популяції приблизно 7—10 % людей має симптоми ПСР.
Комітет у справах ветеранів США організував дослідження, в рамках якого було вивчено історії 4800 військовослужбовців (порівну чоловіків і жінок), причому дослідники підбирали для порівняння «пари» людей різної статі, які максимально виглядали один на одного за різними параметрами. При підборі пар враховувалися такі параметри, як вік, расова приналежність, рівень освіти, шлюбний статус, вид збройних сил, військова спеціальність та звання. На початку дослідження ніхто з цих чоловіків і жінок не страждав на ПСР. З ними розмовляли три рази, у періоди з 2001 по 2003 рік, з 2004 по 2006 рік і з 2007 по 2008 рік. Вони хоча б раз були у відрядженнях в Іраку чи Афганістані. За час дослідження ПСР отримали 6,1% чоловіків та 6,7% жінок. За словами дослідників, ця різниця не є статистично значущою. Ступінь тяжкості розладу не відрізнялася у чоловіків та жінок.